Виправдався
Як вернувсь Івась додому:
не шапка – а клоччя.
Батько поглядом відміряв:
- Знов учворив, хлопче!...

Мне в руках подерту шапку,
не підводить чола.
- То не я , то хлопці, - каже, - 
грали у футбола.

Батько: Ну, а ти дивився,
роззявивши рота?
- Ні! – Підскочив аж Івасик. – 
Стояв на воротах!
Йосип Струцюк


Не встиг
Став Микола на порозі:
- Я ішов од бабці
і посередині рову
посковзнувсь на кладці…
- Як? У рів та в нових штанях? - 
До Миколи мати.
- Мамцю, сталось все так швидко - 
Я й не встиг їх зняти.
Йосип Струцюк


Не може бути
- Не відказуйся, на пляжі
тільки твій браток
закопав, зарив глибоко
одяг мій в пісок!

- Ні! Того не може бути,
мій мене послухав,
він черпав із річки воду 
вашим капелюхом.
Йосип Струцюк


 

Прибита гиря
Знову Льоня – в дяді Льоші,
знову на подвір´ї
все обмацує та ходить
доокола гирі.
- Гарна іграшка? - питає
в Льоні дядя Льоша.
Хлопчик глянув на спортсмена
і каже: - Хороша.
- Отаку б тобі додому,
правда?
- Правда, - каже,
бо не знає іще Льоня,
скільки гиря важить.
- То бери.
Хлопчина взявся
обома руками – 
ані з місця двопудова,
як стіна, як камінь.
- Мало каші з´їв ти, хлопче,
що ж будеш робити?
- Е-е, дядю, - усміхнувся, - 
та ж вона прибита.
Йосип Струцюк


Мирон як Мирон
- Як там, Савичу, мій внучок? - 
запитав дідусь. – 
Чи побачу його вченим?
Чи діждусь?

- Та нічого, - каже вчитель, - 
Мирон як Мирон.
Щойно в мене відпросився
на Ваш похорон.
Йосип Струцюк


Чому я спізнився?
Це я запізнився до вас на урок?
Та знаєте, скільки я звідав морок?!
А ви поміркуйте: уранці спросоння
будильник ударив мене по долоні.
Хотів я проснутись, та, бісова сплюха,
подушка мені приліпилась до вуха.
Почав я взуватись, а тут черевик
вчинив на всю хату і лемент, і крик:
- Куди ти від мене сховав мою ногу?
- Прийшлося бабусю гукать на підмогу.
- А вийшов – надворі попав у біду:
дід вишні обносив у нашім саду.
Так я того діда вже так налякав,
що сам на бігу розпанахав рукав.
А потім я довго втікав од кота:
бляшанку чіпляв він мені до хвоста.
Якого хвоста? Кіт же просто не знає
про те, що хвостів у дітей не буває.
А потім зненацька, ще й посеред шляху
накинулась річка на мене, невдаху.
Відкинув я річку подалі від книг,
а сам – то вже ледь роздягнутися встиг!
Ну й плавала річка у мене на спині – 
аж губи у неї зробилися сині!
А потім… А потім страшна, аж зелена,
копиця з розгону полізла на мене!
А потім… Ось бачьте, під оком – синець!
То в мене з рогатки вціляв горобець!
А потім… Та, врешті, хіба цього мало?
Коли б ви хоч трохи такого зазнали,
то ви б не питали нікого й ніколи,
чого це до хлопців спізняються школи…
В. Моруга


Запасливий
- Знову мокрі черевики?! – 
Сварить Вову мати.
Ти, мабуть, в усіх калюжах
Встигнув побувати?
- Що ви, мамо, - каже Вова, - 
Не хвилюйтесь дуже:
Ще й на завтра залишилось 
Чотири калюжі!
І. Січовик


Футбол
У дворі великий галас:
Пес Бровко і кіт Мурко
Поганять м´яча зібрались
Там, де грядка з часником.
- Гав! Няв! Перейняв!
- Хто це гам такий здійняв?
Це курчата і качата
Позбігались вболівать:
- Ців! Кудлатий, не зівати!
- Кря! Вусаню, так тримать!
- Няв! Гав! Проморгав!
Хто з них виграв, хто програв?
А ніхто. Бо вже з хатини
Із ганчіркою в руці
Поспішала господиня
Віншувати молодців.
- Ой! Няв!
- А щоб знав!
- Скаву! Гав! – пошкандибав…
І кудлатий, і вусатий
Кожен гру запам´ятав.
Л. Дяченко


Хто винен?
В Андрійка м´ячик голубий – 
Прудкий він і стрибучий!
Та раптом шкоди наробив – 
Андрійко в шибку влучив!
«Ні, шибки я не розбивав, - 
Андрійко гірко плаче,
- Я просто в м´ячика тут грав,
А в шибку влучив… м´ячик…»
Микола Калінін


Мультфільм
Я сиджу в кімнаті тихо,
Мов немає мене вдома.
Що там сталося за лихо?
Це ж мультфільм про Джеррі й Тома.
Я не можу відірватись 
Від екрана ні на мить.
Кіт і мишка вміють гратись,
Різні капості робить.
І мені давно відомо,
Це підтвердить вся сім´я, - 
Я люблю найбільше Тома,
Бо вреднющий він, як я.
Лариса Цілик


Неуважна няня
Бульваром якось няня йшла.
Няня саночки везла.
Хлопчик в саночках сидів,
Хлопчик з саночок злетів.
Бачить няня – легше стало
І скоріш закрокувала.
На базарі побувала,
Подивилась на товар.
На пожежі поштовхалась – 
Не щодня ж таке бува.
Солі пачечку купила
Та іще шматочок мила,
Ще й куму свою зустріла,
З нею довго гомоніла.
Раптом повз пройшли солдати,
Почали вони співати.
І за ними наша няня
Йшла у ногу аж до бані.
Озирнулася – дарма,
Хлопця в саночках нема…
Няня в розпачі безмежнім:
- Де ж я хлопця загубила?
Чи, можливо, на пожежі
Малюка водою змило?
На бруківці, на базарі?
Може, десь на тротуарі?
Так стоїть вона годину:
- Де ж поділася дитина?
А хлопчик біля дому жде
І нікуди він не йде.
Бо не знає, що робити – 
Вдома можуть насварити.
Скажуть:
- Що ж ти наробив,
Де ж ти няню загубив?
Е. Успенський


Будить мама ведмежатко
Будить мама ведмежатко
Рано навесні:
- Прокидайсь, моє малятко,
Вже розтанув сніг!
Вже птахи давно щебечуть,
Уставай, сонько! – 
Мама штурхає за плечі,
Та мовчить Мишко…
- Що ж, - зітхнула сумно ненька, - 
Ох, біда, біда!
Буду я тепер, бідненька,
Їсти мед сама.
- Зачекай! – Мишко підскочив, - 
Вже біжу, біжу!
Лиш візьму велику ложку – 
І допоможу!!!
Олеся Мамчич


 

Хто в хатці живе?
Побачила вчора й злякалася трішки:
На спині хатина, під стріхою ріжки.
Ті ріжки ворушаться, наче антени,
І вказують шлях із хатини до мене!
- Хто ж мешкає в ній – риба, птиця чи звір?!
Ой, краще швиденько заскочу у двір,
Сховаюсь отут, за кущами малини,
Дивитися буду на дивну хатину:
Та й в хатці злякались – сховалися ріжки…
Я довго сиділа в малині зеленій,
Дивилась на хатку, а хатка – на мене.
Любов Голота.


Кусючий собака
«Кусючий собака!» - об´ява казала.
«Кусючий собака!» - табличка вважала.
«Кусючий собака!» - розсердились люди.
«З господарем пса ми водитись не будем!
Бо нащо тримати собаку такого,
Що зможе вкусити ні з того ні з сього!»
Та ось випадково по цьому провулку
Йшов хлопчик маленький і їв свіжу булку.
Хлопчина, звичайно, читати не вмів
І в двір, де собака кусючий, забрів.
Побачив хлопчинка рудого собаку.
Собака спочатку присів з переляку.
Кусючий собака маля не вкусив:
Він лагідно булки шматок попросив.
Приємно обидва в садочку гуляли,
Приємно обидва собі розмовляли.
Аж тут у провулку почав хтось кричати:
- Ой, треба дитину з біди виручати! – 
Народ на подвір´ї зібрався, з´юрмився,
Народ із господарем хати сварився.
Собака ж кусючий сидів, дивувався,
Бо зовсім не знав, що кусючим вважався.
Валентина Байкова