3 давніх-давен наша Україна славиться величними традиційними святами й обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові доброти до української спадщини повертається до традицій свого народу.
 Одним iз свят, яке завжди відзначали нaшi батьки, діди, прадіди, було велике зимове свято, особливо важливе для молоді — день Андрія.
 Це свято відзначається 13 грудня i вважається днем пам'ят1 мученицької смерті одного iз дванадцяти апостол1в Христових — Андр1я Первозванного.
За церковними легендами святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорб1в поставив хрест i сказав: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа». Згодом там, де він установив хрест, було споруджено Андріївську церкву.
День Андр1я Первозванного — найцікавіший. Від нього вiє чарівною староукраїнською стихією. 3 давніх - давен у ніч на Андрія дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, глибоко в душі, дівчина вірить, що Андрієва ніч допоможе їй пізнати свою долю — дізнатися, чи вийде заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік.

Веселою була перерва для учнів 5 класу, які поринули в минуле і спробували відтворити звичай кусання калити.

(Входить «пан Калитинський» з калитою і квачем)
— Я, пан Калитинський, прошу пана Коцюбинського калиту кусати!
(Коцюбинський ніби іде на коцюбі).
— Добрий вечір, пане Калитинський!
— Доброго здоров'я, пане Коцюбинський!
— Куди ідете?
— Іду калиту кусати.
— А я буду по писку писати!
— А я вкушу!
— А я впишу!
(Коцюбинський намагається не сміятися і вкусити. Підходять інші).

— Добрий вечір, пане Калитинський.
— Добрий вечір, пане Коцюбинський.
— Відкіль приїхав ти?
— З Литви.
— Чому так здалеку приїхав?
— Калиту кусати.
— А ти ж куснеш?
— Кусну!
— А я мазну!
Хто ще буде калиту кусати?
(«Калитинський» смішить, пробують вкусити, Співають або говорять).